Бути чи не бути вчителем?

                                      Вибрана професія: чому і для кого?

  Мало хто з нас вибрав свою професію, керуючись тільки власною думкою. Зазвичай на наш вибір у юному віці впливають батьки, родичі, які радять вибрати професію, яка була б необхідною за будь-яких економічних умов, а також друзі, які пропонують вступити до того ж самого інституту, що й вони, щоби вчитись разом. І ми, забуваючи про власні здібності, орієнтуємось на інших, учимось не там, де нам цікаво, а там, "де всі", здобуваючи професію "як усі". А згодом не можемо зрозуміти, чого нам не вистачає в житті, чому робота дратує, а не приносить задоволення...

  Так само буває, як що в юності не вдалося вступити до омріяного вищого навчального закладу, а складати вступ ні іспити ще через рік мають можливість не всі. Тому розчаровані абітурієнти йдуть навчатись у той інститут, до якого вступити найлегше. На жаль, ним, як півстоліття тому, так і сьогодні, стає педагогічний університет.

  Отже, як за радянських часів, так і в сучасній освіті педагогічні інститути, перейменовані в національні та державні університети, протягом років навчають у своїх стінах не лише тих, хто вирішив стати учителем за по кликом серця, а й усіх, хто не потрапив до інших ВНЗ або не поспішає до армії. Тому по завершенню п'яти чи шести навчальних років тисячі молодих учителів, стиснувши зуби, ідуть працювати до школи.

Покликання

  Кожний другий учитель з упевненістю підтвердить, що працює у школі, тому що не може в ній не працювати. І його не лякають величезна завантаженість, мізерна заробітна платня та невгамовні учні. Учитель дійсно відданий своїй професії і навіть не може уявити себе працівником іншої галузі.

  Такі вчителі - найкращий дарунок, який тільки може отримати наша країна, в якій праця освітянина не надто поціновується. Проте у школі ми можемо зустріти й учителів, які з радістю поспішають на кожний урок, а в день отримання зарплатні в них опускаються руки. Тоді задоволення від роботи отримує дуже сильного суперника - складне матеріальне становище.

  Найменше фінансове питання турбує тих учителів, а точніше, учительок, які не мають проблем із грошима завдяки чоловіку, який здатен забезпечити сім'ю самостійно. Тоді жінка може працювати дійсно «для свого задоволення» й не перейматись, чи відповідно оплачується її робота. Проте таким учителькам іноді досить важко зрозуміти своїх колег, які змагаються за кожну додаткову годину роботи та нарікають на нестачу коштів.

  Набагато більшу частину складають учителі, які працюють майже цілодобово, намагаючись заробити хоч якусь копійчину. І тому саме вони найчастіше зупиняють себе на думці, що треба щось змінювати у своє му житті. Можливо, не просто місце роботи, а навіть професію. Зазвичай така ідея людині, яка справді "живе" своєю роботою, а не просто заробляє нею, може спочатку здатись дивною й неприйнятною. "Як я можу зрадити свою роботу, відректись від того, чим жив стільки років, чого так довго навчався...", - саме так заперечить більшість учителів попередню, на перший погляд, майже непристойну думку.

  Але час минає, з роками держава ні як не покращує соціальну захищеність і фінансове забезпечення освітньої галузі, тому потроху думка про зміну спеціальності стає чіткішою і лякає вже менше. Це й не дивно, адже якщо розумна людина не бачить жодних покращень у своєму житті, рано чи пізно вона переконається в необхідності самостійно його змінити. І якщо зробити ремонт у квартирі чи завести кицьку для більшого за тишку не дуже складно, то рішення взяти і змінити фах вимагатиме значних моральних та емоційних зусиль і нерідко може ста ти причиною стресу та депресії.

  Але як що робота у школі приносить вам тільки турботи про фінансові проблеми родини, а задоволення від удало проведеного уроку триває до першої прогулянки по магазинах, докори сумління не мають впливати на рішення про подальший фах. Тому, зваживши всі "за" та "проти", порадившись із сім'єю та найближчими друзями, виберіть той варіант, який забезпечить вам не тільки задоволення від роботи, а й задоволення від її оплати.

Піти чи залишитись?

  Науковці-психологи ставляться до питання зміни професії дуже серйозно. Вони виокремлюють кілька причин, що змушують людей змінювати фах у той чи інший період життя.

  Розчарування у вибраній професії. Розчарування у вибраній професії може з'явитись, коли протягом тривалого часу людина відчуває значний дискомфорт на своїй роботі й займається нею тільки через необхідність. Сьогодні така ситуація характерна для покоління людей, які почали свою професійну кар'єру в 90-ті роки, оскільки саме тоді зріс попит на певні спеціальності, наприклад, економічні, й різко впав на багато інших, на приклад, у сфері науки, освіти, творчості. Люди вибирали фах, керуючись тільки його фінансовою привабливістю, й зовсім не враховували власні інтереси та здібності.

  Поява нових можливостей. Цю причину можна пояснити таким прикладом: у юному віці люди на не змогла вступити до ВНЗ через високий конкурс чи скрутне матеріальне становище. Проте через кілька років вона знаходить спосіб отримати омріяну професію: з'являється можливість самостійно оплатити своє навчання, отримати другу вищу освіту, професійну перепідготовку.

  Характер людини. Є ще одна категорія людей, які прагнуть змінити професію. Це імпульсивні на тури, які легко навчаються й успішно реалізують будь-які проекти. Унаслідок таких особливостей характеру такі люди можуть кілька разів протягом життя змінити професію і при цьому кожного разу бути успішним. Їм подобається вчитись і досліджувати нові галузі, вони дуже швидко просуваються на початковому етапі, але, досягнувши мети, так само швидко втрачають інтерес до того, що відбувається, й починають шукати щось нове.

  Професійне вигоряння. Причини, що викликають бажання "все кинути й піти", не завжди пов'язані з вибором професії. У сучасних умовах прискорюється темп життя, робота вимагає все більше фізичних та емоційних зусиль, іноді доводиться затримуватись після закінчення робочого дня, працювати у вихідні чи свята. Якщо додати не завжди коректне та досвідчене керівництво, конкуренцію всередині колективу, неможливість піти у відпустку, - причини втоми, роздратування та незадоволення одразу стають зрозумілими. У такій ситуації проблему може вирішити тривалий відпочинок або горизонтальна побудова кар'єри та освоєння суміжних галузей: отримання нових знань, а також налагодження нових професійних контактів. Інші дослідники виокремлюють дві основних сфери, які необхідно брати до уваги під час роздумів, - це особисте життя й кар'єра. Це такі фактори, які матимуть значення для прийняття рішення.